Ukraine
Zum Jahrestag des russischen Überfalls auf die Ukraine
Wir trauern mit der Ukraine und gedenken der Opfer.
Stellungnahme des Lehrstuhls zum 24. Februar 2024
Heute jährt sich der Überfall Russlands auf die Ukraine zum zweiten Mal. Die Kämpfe, die Verbrechen und das Leiden dauern unvermindert an. Der Lehrstuhl für Slavistik an der JMU Würzburg steht weiterhin fest an der Seite der Ukraine!
Folgende Ressourcen informieren fundiert und bisweilen pointiert aus unterschiedlichen Perspektiven über die Ukraine, ihre Geschichte und ihre Kultur, aber auch über das Kriegsgeschehen und Hintergründe:
Blackbox Ukraine: Kampf um die Geschichte
Der Film erzählt die Geschichte der Ukraine unter Bezugnahme auf renommierte Historiker:innen aus einer ukrainischen Perspektive.
Ukrainischer Nationaldichter - „Begrabt mich und erhebt Euch!“
Das Radiofeature stellt ausführlich die Person, das Werk und die Bedeutung Taras Ševčenkos, des ukrainischen Nationaldichters vor.
Translit – Verein für den Dialog mit Europas Osten
Der Verein translit widmet sich der Vermittlung ukrainischer Literatur in deutscher Übersetzung. In zahlreichen Projekten, in fundierten Analysen, aber auch in Animationsfilmen (Link, Link) und Podcasts (Planet Wermut) werden Autor:innen, Übersetzer:innen und Texte vorgestellt, Kontexte erschlossen und Vernetzungsarbeit geleistet.
Ostausschuss der Salonkolumnisten
In diesem Podcast, besetzt mit Osteuropaexpert:innen aus unterschiedlichen Fachrichtungen, werden aktuelle Entwicklungen und Hintergründe pointiert diskutiert.
Thesencheck: Diese 8 Behauptungen über den Krieg in der Ukraine sind falsch
Fundierte Widerlegung von Falschinformationen durch den Osteuropahistoriker Prof. Dr. Klaus Gestwa (Tübingen), die nicht an Aktualität verloren hat.
Stellungnahme des Lehrstuhls vom Februar 2023
1 Jahr Krieg – Stellungnahme des Lehrstuhls für Literatur und Kultur Russlands
Am 24. Februar jährt sich der Überfall Russlands auf die Ukraine, seit einem Jahr schon verteidigt sich die Ukraine. Der Schock saß im vergangenen Jahr tief und konnte doch nicht auf das vorbereiten, was in den 365 Tagen seitdem geschah. Die Grauen von Mariupol, die Massaker von Butscha oder Irpin, die Folter und Ermordung so vieler Menschen, die Vertreibung von Millionen, die Filtrationslager, die Vergewaltigungen, die Entführung von Tausenden von Kindern, die gezielte Zerstörung der zivilen Infrastruktur und die Plünderung und Vernichtung von ukrainischen Kulturgütern, all dies in erklärter genozidaler Absicht. Allein diese Auflistung ist monströs und erfüllt uns jeden Tag aufs Neue mit Entsetzen.
Fassungslosigkeit ergreift uns auch, wenn wir daran denken, dass der Krieg nicht erst 2022 in die Ukraine kam, sondern schon 2014 mit der russischen Okkupation der Krym und der militärischen Unterstützung der Separatisten im Donbas. Und auch damit begann es nicht: die Ukraine wird seit Jahrhunderten imperial unterdrückt. In der postsowjetischen Zeit wurde Krieg als Mittel der Politik von Russland nie aufgegeben, auch das wurde überdeutlich und hätte doch schon längst klar sein müssen. Die mörderischen Tschetschenienkriege, der Überfall auf Georgien, die brutalen Einsätze von Söldnern der Wagner-Gruppe in Ländern wie Mali oder die russische Unterstützung Assads in Syrien sprechen eine deutliche Sprache und wirken zugleich wie ein Vorspiel zu dem, was nun in der Ukraine geschieht.
In Russland selbst wie auch in Belarus herrschen Zensur, Propaganda und die erbarmungslose Verfolgung jener, die den Krieg Krieg nennen, die für Meinungsfreiheit und gesellschaftliche Diversität eintreten. Massenhafte Emigration war und ist eine der Folgen. Den im Land Verbliebenen drohen lange Haftstrafen.
Deutlich geworden ist auch, dass Angehörige von Minderheiten in Russland sehr viel stärker davon bedroht sind, in den Krieg geschickt zu werden. Minderheiten in den von Russland besetzten Gebieten, wie die Krymtataren, die unter Stalin deportiert wurden und in die unabhängige Ukraine zurückkehrten, wo sie ihre Rechte gewahrt sahen und sich neue Leben aufbauten, sind nun, wie alle Ukrainer:innen in den besetzten Gebieten, Filtrationsmaßnahmen und Zwangsrekrutierungen ausgesetzt.
Schnell war vor einem Jahr klar, dass trotz aller Warnungen Putin in seinen mehrfach deutlich erklärten Absichten und in seinem Hass auf die Ukraine als eigenständige Kultur und Nation nicht ernst genommen worden war. Schon bald wurde auch deutlich, dass dieser Krieg, wie all die Kriege, die Russland führte und führt, nicht nur ein Krieg Putins ist, sondern ein Krieg Russlands. Zu sehr wurde und wird er von großen Teilen der russischen Bevölkerung toleriert oder aktiv unterstützt. Zu sehr wirken Kräfte, die sich gegen eine Aufarbeitung von vergangener und neuer Schuld und die Übernahme von kollektiver Verantwortung stemmen. Zu sehr prägen imperiale Konzepte die Kultur Russlands auch jenseits der aktuellen Kriegspropaganda.
Die Ukraine kämpft seit einem Jahr erneut um ihr Existenzrecht und das nicht nur an der Front. So werden beispielsweise Bildungsstrukturen aufrechterhalten, obwohl Kinder in Bombenkellern und U-Bahnschächten unterrichtet werden müssen, universitäre und schulische Lehre vielerorts nur online stattfinden können, bedroht von den ständigen Stromausfällen durch die gezielte Zerbombung der zivilen Infrastruktur. Ukrainische Politiker:innen, Diplomat:innen, Kulturschaffende und Wissenschaftler:innen fordern mit Vehemenz Respekt für die ukrainische Position und ihr Recht auf Selbstverteidigung. Sie wollen sich nicht von westlichen Meinungsmacher:innen bevormunden lassen. Sie wollen unabhängig den Weg der Ukraine als Nation definieren. Während all des Schreckens dokumentieren sie die Kriegserfahrung, und sie betrauern die Ermordeten, die nun keine Filme mehr machen oder Bücher schreiben, sondern nur noch als Bilder in den sozialen Netzwerken geteilt werden.
Für die Slavistik und die Osteuropawissenschaften bedeutet der Krieg nicht nur, dass Kolleg:innen und Geflüchtete aus der Ukraine praktisch unterstützt werden. Er bedeutet auch eine Erschütterung des Fachs, ein Hinterfragen der eigenen Prämissen in Forschung und Lehre. Fragen wie die nach der Verantwortung und Rolle von Literatur und Kultur im durch Russland imperial und hegemonial beherrschten Raum wurden auch in der Vergangenheit gestellt, bekommen aber nun eine bisher nie dagewesene Dringlichkeit. Die allzu häufige Priorisierung des Russischen in Forschung und Lehre und in der universitären Institutionalisierung muss in aller Deutlichkeit als das benannt werden, was sie ist: eine Überführung der diskursiven Zentrierung Russlands in die Wissenschaftslandschaft, eine Folge von und zugleich Perpetuierung russlandzentrierter Machtkonstellationen, die die Ukraine – und viele andere von Russland imperial oder hegemonial beherrschten Räume – missachten. Dem muss entschieden entgegengewirkt werden.
Daraus ergeben sich sehr konkrete Herausforderungen für Forschung und Lehre, denen sich der Lehrstuhl für Literatur und Kultur Russlands stellt. Unser Anspruch ist die Vermittlung eines dezidierten Bewusstseins nicht nur für die Diversität der Räume, in denen Russisch historisch gesprochen wurde oder noch wird, sondern vor allem auch für deren grundlegenden Eigenständigkeiten. Zugleich werden verflochtene Narrative unter Prämissen hinterfragt, die die grundlegenden Machtstrukturen reflektieren. Dies kann durch das Aufgreifen ukrainistischer Themen, explizite Perspektivwechsel oder dekolonisierende Fragestellungen erfolgen. Unser Ziel ist, dass im Studium grundlegendes kritisches Wissen zur russischen Kolonialgeschichte und zur Funktion von Sprache, Literatur und Kultur in den sie steuernden Dynamiken vermittelt wird.
Es soll ein Bewusstsein für die Vielfalt der slavischen Sprachen, Literaturen und Kulturen geschaffen werden, sowie dafür, dass auch zahllose nichtslavische Sprachen und ihre Kulturen in slavischen Sprachräumen existieren oder mit ihnen verflochten sind. Die Curricula werden so weiterentwickelt, dass die kulturelle Axiologie des Russischen kritisch hinterfragt und dezentriert wird. Die globalen und lokalen Verflechtungen mit Europa, Amerika, Asien oder dem Globalen Süden werden exploriert, um gegenwärtige und historischen Positionierungen in der Welt zu beleuchten. Andere Kulturen in den slavischen Sprachräumen, wie die ukrainische, werden in ihrer Eigenständigkeit in Forschung und Lehre hervorgehoben und vertieft.
Am Lehrstuhl für Literatur und Kultur Russlands kann nur eine begrenzte Anzahl an Sprachen angeboten werden, ja noch nicht einmal die slavischen Sprachen und Kulturen können wie im Rahmen einer Vollslavistik gelehrt und erforscht werden. Daher setzen wir uns zum Ziel, unsere eigene Forschung und die Lehre durch Kooperationen mit Instituten und Kolleg:innen im In- und Ausland zu ergänzen sowie durch konsequent komparatistisch und transkulturell ausgerichtete Ansätze dem Krieg und den skizzierten epistemologischen Ordnungen Wissen und kritisches Denken entgegenzusetzen. Wir engagieren uns mit unseren Studierenden auch weiter in Würzburg und werden in unseren Lehrveranstaltungen, mit Gastvorträgen, Filmvorführungen oder Lesungen unseren Beitrag zum Kampf der Ukraine leisten.
1 рік війни - заява кафедри літератури і культури Росії
24 лютого виповнюється річниця вторгнення Росії в Україну, вже рік Україна чинить опір. Минулорічний шок був глибоким і не міг підготувати нас до того, що відбудеться за 365 днів після цього. Жахи Маріуполя, масові вбивства в Бучі або Ірпіні, тортури та вбивства багатьох людей, вигнання мільйонів, фільтраційні табори, зґвалтування, викрадення тисяч дітей, навмисне знищення цивільної інфраструктури, пограбування та знищення українських культурних цінностей, і все це з чітко оголошеним наміром геноциду. Один лише цей список і надалі щодня наповнює нас жахом.
Важко підібрати слова від розуміння, що війна прийшла в Україну не 2022 року, а ще в 2014 році з російською окупацією Криму та військовою підтримкою сепаратистів на Донбасі. Але й це був не початок: Україна століттями перебувала під імперським гнітом. У пострадянський період Росія ніколи не відмовлялася від війни як засобу російської політики. Смертоносні війни в Чечні, напад на Грузію, жорстоке розміщення найманців групи Вагнера в таких країнах як Малі та підтримка Росією Асада в Сирії говорять самі за себе і водночас здаються прелюдією до того, що зараз відбувається в Україні.
Тим часом, як у Росії, так і в Білорусі, панують цензура, пропаганда та невпинне переслідування тих, хто називає війну війною, хто виступає за свободу слова і соціальну різноманітність. Одним із наслідків була і є масова еміграція. Тим, хто залишився в країні, загрожує тривале ув'язнення.
Також стало зрозуміло, що представники меншин у Росії набагато більше ризикують бути відправленими на війну. Меншини на окупованих Росією територіях, наприклад кримські татари, які були депортовані за Сталіна та повернулися в незалежну Україну, де вони побачили захист своїх прав і створили собі нове життя, зараз, як і всі українці на окупованих територіях, зазнають заходів фільтрації та примусової мобілізації.
Рік тому швидко стало зрозуміло, що, незважаючи на всі застереження, Путіна не сприйняли всерйоз в його чітко сформульованих намірах та його ненависті до України як незалежної культури та нації. Невдовзі стало також зрозуміло, що ця війна, як і всі війни, які Росія вела і веде, не просто війна Путіна, а війна Росії. Значна частина російського населення надто толерує й активно підтримує його. Надто активними є сили, які виступають проти пропрацювання минулої та нової провини, а також проти прийняття колективної відповідальності. Імперські концепції надто сильно формують російську культуру, навіть поза нинішньою пропагандою війни.
Україна вже рік бореться за своє право на існування, і не лише на фронті. Як приклад, навчальні структури зберігаються, навіть якщо дітей доводиться навчати в бомбосховищах і станціях метро, а через загрозу постійних відключень електроенергії, які є наслідоком цілеспрямованих бомбардувань цивільної інфраструктури, в багатьох місцях навчання в університетах і школах може відбуватися лише онлайн. Українські політики, дипломати, працівники культури та науки рішуче вимагають поваги до позиції України та її права на самозахист. Вони не хочуть, щоб їх протегували західні лідери громадської думки. Вони хочуть самостійно визначати шлях України як нації. Під час усього жаху вони документують досвід війни та оплакують убитих, які більше не знімають фільмів і не пишуть книжок, а лише залишилися на фотографіях, які розповсюджуються в соціальних мережах.
Для славістики і східноєвропейських студій війна означає не лише практичну підтримку колег і біженців з України. Це також означає потрясіння для фаху, сумніви щодо власних припущень у дослідженнях та викладанні. Такі питання, як відповідальність і роль літератури та культури в просторі, яким імперсько та гегемоністично керує Росія, також ставилися в минулому, але зараз вони набувають безпрецедентної гостроти. Занадто часте пріоритетне значення російської мови в наукових дослідженнях і навчанні, а також в інституціоналізації університетів має бути визнане: перенесення Росії як дискурсивного центру в фокус наукових студій, що є наслідком і водночас зміцненням центричних констеляцій російської влади, які нехтують Україною та багато іншими територіями, якими Росія імперсько чи гегемоністично керувала. Цьому треба рішуче протидіяти.
Це призводить до конкретних викликів перед кафедрою літератури та культури Росії у дослідженнях і викладанні. Наша мета полягає в тому, щоб передати цілеспрямоване усвідомлення не лише різноманітності територій, де історично була російська мова чи де ще досі розмовляють нею, але, перш за все, фундаментальної самобутності цих територій. У той же час, відбувається критичне осмислення переплетених наративів, які тематизують фундаментальні структури влади. Це можна зробити, використовуючи українську тематику зі зміною перспективи чи деколонізуючи наукові питання. Наша мета полягає в тому, щоб під час навчання передати фундаментальні критичні знання про російську колоніальну історію та функції мови, літератури і культури в динаміці, яка їх контролює.
Мета полягає також в підвищенні обізнаності про розмаїття слов’янських мов, літератур і культур, а також про те, що незліченна кількість неслов’янських мов та їхніх культур також існують у слов’яномовних регіонах або переплітаються з ними. Навчальні програми розроблені таким чином, що культурна аксіологія російської мови критично рефлектується і децентрується. Досліджуються глобальні та локальні взаємозв’язки з Європою, Америкою, Азією чи Глобальним Півднем, щоб показати поточні та історичні позиції у світі. Інші культури слов’янських мовних ареалів, як-от українська, підкреслюються та поглиблюються у своїй самостійності в дослідженні та навчанні.
Лише обмежена кількість мов може бути запропонована на кафедрі літератури та культури Росії, але й навіть ці слов'янські мови та культури не можуть викладатися та досліджуватися як в рамках повної славістики. Тому ми поставили собі за мету доповнити наші власні дослідження та викладання через співпрацю з інститутами та колегами в Німеччині та за кордоном, а також протистояти війні та окресленим епістемологічним порядкам знаннями та критичним мисленням за допомогою послідовного порівняльного та транскультурного підходів. Ми продовжуємо співпрацювати з нашими студентами у Вюрцбурзі та робитимемо свій внесок у боротьбу в Україні на наших курсах, гостьовими лекціями, кінопоказами та читаннями.
1 год войны - позиция кафедры литературы и культуры России
24 февраля отмечается годовщина нападения России на Украину, уже год Украина защищается. Шок сидел глубоко в прошлом году, но не смог подготовить к тому, что произошло за 365 дней с тех пор. Ужасы Мариуполя, резня Бучи и Ирпеня, пытки и убийства стольких людей, изгнание миллионов, фильтрационные лагеря, изнасилования, похищение тысяч детей, целенаправленное разрушение гражданской инфраструктуры и разграбление и уничтожение украинской культуры, все это с геноцидным намерением. Только этот список чудовищен и каждый день наполняет нас ужасом.
Озадаченность охватывает нас и тогда, когда мы думаем, что война пришла на Украину не только в 2022 году, а уже в 2014 году с российской оккупацией Крыма и военной поддержкой сепаратистов в Донбассе. Но все началось не тогда: Украина веками подвергалась имперским репрессиям. В постсоветское время Россия никогда не отказывалась от войны как политического средства. Кровопролитные чеченские войны, нападение на Грузию, жестокие действия наемников из группы Вагнера в таких странах, как Мали или поддержка Асада Россией в Сирии говорят на ясном языке, одновременно выступая как прелюдия к тому, что происходит сейчас на Украине.
В самой России, как и в Белоруссии, царит цензура, пропаганда и безжалостное преследование тех, кто называет войну войной, кто выступает за свободу слова и социальное разнообразие. Массовая эмиграция была и является одним из последствий. Оставшимся в стране грозят длительные сроки заключения.
Также стало ясно, что представители меньшинств в России гораздо больше подвержены угрозе быть отправленными на войну. Меньшинства на оккупированных Россией территориях, как и крымские татары, депортированные при Сталине и вернувшиеся в независимую Украину, где они соблюдали свои права и строили новую жизнь, теперь, как и все украинцы на оккупированных территориях, подвергаются фильтрационным мерам и принудительному рекрутированию.
Год назад стало ясно, что, несмотря на все предупреждения, многократно четко заявленные намерения Путина и его ненависть к Украине как самостоятельной культуре и нации не воспринимались всерьез. Вскоре также стало ясно, что эта война, как и все войны, которые вела и ведет Россия, - не просто война Путина, а война России. Слишком сильно он терпим или активно поддерживается большой частью населения России. Слишком сильно действуют силы, выступающие против пересмотра прошлого и новой вины и принятия коллективной ответственности. Слишком сильно имперские понятия формируют культуру России, даже за пределами нынешней военной пропаганды.
Украина уже год вновь борется за свое право на существование и не только на фронте. Например, поддерживаются образовательные структуры, хотя детей нужно обучать в бомбоубежищах и шахтах метро, университетское и школьное обучение во многих местах может проходить только онлайн, под угрозой постоянных отключений электроэнергии, вызванных целенаправленным разрушением гражданской инфраструктуры. Украинские политики, дипломаты, деятели культуры и ученые с дерзостью требуют уважения к украинской позиции и ее праву на самооборону. Они не хотят, чтобы западные общественные деятели покровительствовали им. Они хотят самостоятельно определить путь Украины как нации. Во время всего ужаса они документируют опыт войны, и оплакивают убитых, которые теперь не снимают фильмов и не пишут книг, а остаются фотографиями в социальных сетях.
Для славистики и специальности "Восточноевропейские исследования" война означает не только оказание практической поддержки коллегам и беженцам из Украины. Она также означает переосмысление специальности, сомнение в собственных предпосылках в исследовательской и преподавательской деятельности. Такие вопросы, как ответственность и роль литературы и культуры в имперском пространстве России, задавались и в прошлом, но теперь они приобретают беспрецедентную актуальность. Слишком частое предоставление приоритета России в исследованиях и преподавании и в университетской институционализации должно быть названа во всей ясности: это перенос дискурсивного центрирования России в научный ландшафт, увековечение русскоцентристских группировок власти, которые пренебрегают Украиной и многими пространствами, управляемыми Россией имперски или гегемонически. Этому нужно решительно противостоять.
Из этого возникают очень конкретные вызовы для исследований и преподавания, с которыми сталкивается кафедра литературы и культуры России. Наша цель состоит в том, чтобы передать понимание не только разнообразия, но и фундаментальной самостоятельности пространств, в которых русский язык использовался или все еще используется исторически. Этого можно добиться, взяв за основу украинские темы, изменив перспективы или деколонизировав вопросы. В ходе курса обучения должны быть переданы фундаментальные критические знания о русской колониальной истории и о функциях языка, литературы и культуры.
Предполагается привлечь внимание к разнообразию славянских языков, литератур и культур, а также к тому, что в славянских языковых пространствах также существуют или переплетаются с ними бесчисленные неславянские языки и их культуры. В учебных программах культурная аксиология русского языка будет подвергаться критическому осмышлению и децентрализации. Глобальные и местные связи с Европой, Америкой, Азией или Глобальным Югом будут исследоваться, чтобы осветить нынешние и исторические позиции в мире. Другие культуры в славянских языковых пространствах, такие как украинская, в своей самостоятельности будут выделяться и углубляться в исследованиях и преподавании.
На кафедре литературы и культуры России может быть предложено лишь ограниченное количество языков, даже славянские языки и культуры не могут преподаваться и изучаться в объеме общей славистики. Поэтому мы ставим перед собой цель дополнить собственные исследования и преподавание посредством сотрудничества с институтами и коллегами внутри страны и за рубежом, а также последовательно противопоставлять войне и эпистемологическим порядкам знание и критическое мышление, используя компаратистские и транскультурные подходы. Мы также вместе с нашими студентами продолжим участвовать в проектах по оказанию помощи беженцам из Украины и будем вносить свой вклад в борьбу Украины на наших учебных мероприятиях, лекциях, кинопоказах и чтениях.
Stellungnahme des Lehrstuhls vom Februar 2022
Der Lehrstuhl für Literatur und Kultur Russlands ist von dem illegitimen Angriff Vladimir Putins auf die souveräne Ukraine seit dem 24. Februar 2022 zutiefst erschüttert und verurteilt ihn aufs Schärfste. Wir beobachten mit Fassungslosigkeit die Brutalität der Kriegsereignisse, die humanitäre Katastrophe, das Blutvergießen. Es sind Freunde, Kolleg:innen und Angehörige von Menschen, die uns nahestehen, die nun mit der Waffe kämpfen, fliehen, unermessliches Leid erdulden oder gar um ihr Leben fürchten müssen. Wir drücken unsere tief empfundene Solidarität mit der gesamten ukrainischen Bevölkerung, mit unseren Kolleg:innen und den Studierenden an den ukrainischen Hochschulen aus. Wir bewundern all jene, die in der Russischen Föderation oder der Republik Belarus, von deren Territorien die Invasion ausgeht, unter Gefahr für ihre eigene Sicherheit gegen den Krieg protestieren. Als Slavist:innen fühlen wir uns grenzüberschreitend allen slavischsprachigen Kulturräumen verbunden und begreifen es als unsere genuine Aufgabe, den Desinformationen und zynischen Lügen entschlossen entgegenzutreten, die über Menschen, die sich für Demokratie einsetzen, verbreitet werden, sowie den wissenschaftlichen Austausch zu fördern. Unsere Unterstützung gilt unseren Kolleg:innen und Studierenden, die nun in Sorge um die ihnen Nahestehenden sind.